home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



Розділ 23

Плани українського командування. — Київ чи Одеса? — Директива

З розгромом більшовицьких сил під Проскуровом та виходом українських військ на річку Бужок, а правого крила армії — на лінію Бар — Томашпіль командування Української Армії при розробці подальшого плану операцій було дуже занепокоєне присутністю армії генерала Денікіна на Лівобережній Україні, ліве крило якої вже підходило до Катеринослава, а центр її посувався приблизно з району Бахмута на Харків.

Хоч уже з перших кроків посування цієї армії на території України видно було її вороже ставлення до українського національного руху, але українське командування сподівалося, що як Антанта, так і генерал Денікін досить зорієнтувалися у стратегічно-політичній ситуації, взяли до уваги наслідки Великої Війни і революції та факт існування Української Народної Республіки та її армії. Українське командування покладало надії, що Антанта примусить генерала Денікіна урегулювати свої взаємовідносини з Українською Армією, бо більшовизм був чинником світового масштабу і загрожував однаково і самій Антанті, а тому боротьбу з ним треба було провадити в міжнародному масштабі. Зі свого боку, українське командування на чолі з Головним Отаманом С. Петлюрою розуміло, що боротися українському війську проти більшовиків з надією на повний успіх і за здійснення прагнень української нації можливо лише в контакті з іншими антибільшовицькими силами.

Армія генерала Денікіна упиралася своїм лівим крилом у Дніпро, за яким на Правобережній Україні стояла Українська Армія, що мала своїм завданням звільнити Україну від ворога. Для генерала Денікіна треба було або протягнути своє ліве крило аж до Збруча, а це призвело б її до збройного конфлікту з Українською Армією, або шукати з нею згоди та за її активної допомоги надійно забезпечити свій лівий фланг. У цей час прибули до Кам'янця-на-Поділлі військові представники від Америки, Франції й Англії, яким українське командування 30.07. висловило свої погляди й міркування. Тут же було запропоновано план операцій проти червоних на південному фронті. Згідно з планом у цих операціях мусила взяти участь і Польська Армія.

План цей намічав таке:

Генерал Денікін провадить головну операцію на Москву, тому треба дати йому можливість повної свободи рухів і скупчення більшості його сил на напрямку Харків — Курськ — Орел.

Щоб створити сильну загрозу для Москви з заходу, Польська Армія просуває свої сили на Дніпро до Річиці, що вона могла легко зробити, знявши свої дивізії з зовсім безпечного для неї українського фронту.

Українська ж Армія звільняє від Червоної Армії Правобережжя та займає своїми частинами напрямок Київ — Ніжин (1).

Такий план виробило українське командування. Про нього були поінформовані не тільки вищезгадані військові чужинецькі представники, а також і польське командування. Однак ці плани не було реалізовано, і то не з вини українського командування.

При обміркуванні плану дальших операцій Української Армії та вибору напрямку для наступу виникли дві думки: чи головний напрямок мусить бути в бік Києва чи Одеси?

З політично-національного боку захоплення Києва як столиці України давало повне моральне задоволення для війська й громадянства. З економічного боку Київщина була багата на хліб і цукор. Там було багато цукроварень, гарбарень та винокурень, в продукції яких була заінтересована сама Армія, бо чимало з того добра могло піти як експорт в обмін на потрібний військовий матеріал для України.

Зі стратегічного боку київський напрямок давав змогу перетяти шляхи відвороту 14-ї совєтської армії на північ, бо переправи через Дніпро від Херсона аж до Кременчука вже були в руках Армії генерала Денікіна, крім залізничних мостів біля Черкас та Києва.

Рух Української Армії в цьому напрямку й опанування переправами дало б змогу захопити в наші руки всю запільну базу 14-ї армії на Правобережжі з усім залізничним майном та засобами транспорту, що його так потребувала Українська Армія. Крім того, за прийняття київського напрямку говорило ще й те, що більшовики тримали в своїх руках залізницю Коростень — Мозир, і вони легко могли перекидати свої сили хоч би в район Коростеня для удару по лівому крилі Української Армії. І це було великою загрозою для нас.

Одеський же напрямок в разі опанування побережжя Чорного моря між Одесою і Херсоном мав величезне економічне значення, бо звідсіля ми мали б доступ до Європи і могли б налагодити безпосередні торговельні й політичні стосунки з нею. Українське командування сподівалося отримати через Одесу такий потрібний військовий матеріал. Але зі стратегічного боку одеський напрямок не давав жодних вирішальних результатів у боротьбі з Червоною Армією.

Отже, добре зваживши всі ці аргументи, командування Української Армії вибирає напрямок на Київ.

Штаб Дієвої Армії видає таку директиву:

1. Загальний наступ починається 02.08.

2. Операції в напрямку Жмеринки ведуть дві групи: отаман Тютюнник з дивізією повстанців і 2-а дивізія атакують Жмеринку з південного заходу. Запорожці від Проскурова фланговим маршем через Літин виходять на Вінницю, щоб захопити її і цим допомогти отаману Тютюннику та перегородити відступ червоним.

3. Група Січових Стрільців і 2-й галицький корпус наступають на Старокостянтинів — Кульчин і виходять на річку Хомору. Два корпуси Галицької Армії (1-й і 3-й) наступають через Летичів — Літин приблизно на фронті Янів — Уланів — Любар. 3-я дивізія активно прикриває Вапнярку.

4. На Старокостянтинівському напрямку наші бронепотяги й кіннота далі переслідують ворога на північ.

Це — перший етап. У подальшому передбачалося розгорнути Галицьку Армію на лінії Козятин — Бердичів — Житомир. Група Січових Стрільців через Шепетівку прямує на Звягіль (Новоград-Волинський) і далі на Коростень; 2-й галицький корпус зосереджується в резерві в районі Шепетівки і підтримує наступ на Коростень. Запорожці, захопивши Вінницю, дальшим рухом забезпечують праве крило нашим головним силам. Для забезпечення лівого крила 3-ї дивізії отаман Тютюнник через Жмеринку прямує на Брацлав і далі на Христинівку.

Волинська група і бригада Українських Січових Стрільців — в резерві Головного Отамана, зосереджені в районі Жмеринки.

Цю директиву, як буде видно з ходу операцій, не дотримано.



Розділ 22 Припинення бойових операцій між Польською та Українською арміями (УНР). — Армія генерала Денікіна та Україна. — Становище Червоної Армії | Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921 | Розділ 24 Жмеринська операція.— Акції на Шепетівському напрямку.— Утворення вищого органу управління арміями УНР