home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



Розділ 19

Зосередження Галицької Армії. — Контрнаступ. — Розвиток його. — Останні змагання Галицької Армії та відступ за річку Збруч

Корпуси форсованим маршем у колонах відходили в “трикутник” для зайняття вищезгаданої лінії фронту. Становище було справді трагічним. З одного боку, на південь від Дністра була ворожа Румунська Армія, з фронту давила Польська Армія. Форсованими переходами Галицька Армія відірвалася від Польської Армії та протягом кількох днів втратила контакт з нею. З другого боку, остання поволі посувалася слідами Галицької Армії.

Це вже дало можливість кількаденного спочинку для Галицької Армії. Хоч багато вона втратила бійців за останній місяць, але все ж загальний склад її доходив до 30 000. В армії наступив моральний перелом у кращий бік. За цей час в командуванні армії сталися зміни, а саме: місце генерала Омеляновича-Павленка зайняв генерал Греків.

Значно гіршим був матеріальний стан армії. Всі склади з амуніцією залишились в руках ворога. Увесь запас гарматних і рушничних набоїв складався з того, що було на людях та при гарматах, але, недивлячись на це, в армії зміцнилася думка про необхідність подальшої війни, про виконання свого обов'язку до кінця. Що могла дати українцям така боротьба з Польською Армією? Боротися переважними втричі силами ворога, забезпеченого всіма матеріальними засобами, сподіватися на перемогу, на успіх у цій боротьбі було неможливим. Залишалася одна лише надія, яка ще не згасла цілковито в Галицького Уряду, — це віра в справедливе вирішення долі Галичини Міжнародною Конференцією. А тим часом треба було триматися хоч на клаптику своєї землі, поки Найвища Рада в Парижі не приступить до вирішення галицького питання. Ось що давало підставу для оптимізму і підтримувало моральний стан Галицької Армії. Думка про офензиву в самій армії вже цілком скристалізувалася.

8 червня 1919 року Галицька Армія переходить у рішучий наступ. Завзятий бій розпочався під Чортковом, а далі розгорівся і на всьому фронті. Польська Армія не сподівалася такого енергійного удару та примушена була відступати. Переслідуючи Польську Армію, Галицька Армія 20 червня вийшла на лінію Нараївка — Дунаїв — Зборів — Оліїв.

Перемога Галицької Армії викликала ентузіазм у населення. Тисячі добровольців вступали до армії, але через нестачу зброї більшість з охотників мусила повертатися додому.

24 червня 3-й корпус вийшов на лінію ріки Гнила Липа, а передові частини його сягнула річки Свірж. 2-й корпус вів бої за Перемишляни. 1-й корпус вийшов на лінію залізниці Броди — Красне. Львів був у 40 кілометрах від фронту. Але це був кульмінаційний розвиток наступу Галицької Армії. Праве крило Армії (1-й корпус) протягом двох тижнів пройшов з боями до 100 кілометрів. Армія видихалася, тоді як Польська Армія, скінчивши своє перегрупування, перейшла в контрнаступ. Цілий український фронт захитався. З усіх частин тільки й було чути: “Набоїв! Набоїв!” А набоїв не було. 28 червня Галицька Армія розпочала свій відворот у той же самий “трикутник”, з якого вона розпочала свій сміливий наступ.

Врешті, 13 липня командування Галицької Армії за посередництвом польського командування одержало з великими надіями очікуване рішення Найвищої Ради такого змісту:

“Для безпеки осіб і майна мирного населення Східної Галичини перед звірствами більшовицьких банд Найвища Рада Антанти і її союзників вирішила уповноважити провідників Польської Республіки продовжувати свої операції аж до річки Збруч. Це уповноваження ніяким чином не торкається тих рішень, що їх Найвища Рада думає прийняти в справі політичного становища Галичини”.

Галицький Уряд не мав ні засобів, ні сил далі продовжувати боротьбу з Польською Армією, тому вирішив відвести свої війська на територію Великої України. 16 липня Галицька Армія почала переходити через річку Збруч:

1-й корпус — на північ від Скали; 2-й — на відтинку Скала — Залуче; 3-й — на відтинку Залуче — Дністер.

На підставі повідомлень авторитетних осіб стан Галицької Армії після .переходу річки Збруч подавався ось як:

Начальний Вождь Галицької Армії генерал Михайло Омелянович-Павленко у своїй книзі “Українсько-Польська війна 1918-1919 років” подає, що “бойовий стан Галицької Армії ніколи не був вищий як 60 тисяч бійців”. (До цього числа треба додати майже 30 тисяч стрільців у запіллі).

Начальний інтендант Галицької Армії отаман Селезінка подає загальний стан Галицької Армії після переходу річки Збруч 16 липня 1919 року на Велику Україну 85 тисяч стрільців.

У “чотирикутнику смерті” на Великій Україні після всіх боїв і жахливих тифів чисельність Української Галицької Армії на підставі “Денника Начальної Команди УГА” з 21 січня 1920 року становила 1373 старшин і 20 576 стрільців.

Доля Галицької Армії була вирішена. Доля жорстока. Про неї та хресний шлях на Великій Україні буде сказано в наступних розділах.



Розділ 18 Найвища Рада Мирної Конференції й Українсько-Польська війна. — Найвища Рада пропонує припинити бої в околицях Львова. — Наступ польських військ | Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921 | Розділ 20 Бої за Камянецький плацдарм. — Перехід через Збруч Галицької Армії